Одного літа ми потрапили на п’ять днів до Молдови, але до Кишинева тоді не доїхали. Дісталися містечка Крікова – 15 км не доїжджаючи до столиці (найбільше
молдавського вина у нас продається саме цієї марки, принаймні так мені здається).
Далі вже не мали часу, здається, в мене були вступні іспити на магістерку. Сьогодні
я думаю, ліпше було їхати до Кишинева
замість університету. Але ніколи не знаєш, що краще.
Я знаю кілька способів
потрапити до Молдови. Вони - такі, як ідеальна мандрівка - ніколи не знаєш, де врешті опинишся. І тому маю про них розказати. Бо так приємно все це згадувати...
1.
Потяг Чернівці-Ларґа. 2 вагони. Всередині – дерев’яні
лавочки типу в парку. З Чернівців –
близько 21 години або трохи раніше, відходить з 20-го тупика, і це вже
символічно. Бо взагалі-то тих Ларґи є дві, молдовська та українська, але ми не побачили жодної, бо це бермудське коло і замкнений трикутник. Молдовську Ларґу якось пропустили. Бо хоча потяг і
називається Чернівці-Ларґа, але кінцева станція – Кельменці. І це вже Україна. Так ми опівночі потрапили в мале село із
залізничною станцією, розбили намет десь у болоті коло колії, цілу ніч нам
світили прикордонні прожектори, і ми не були певні, в якій країні ми є. Ранок
почався порожньою трасою і в першого ж водія, котрий нам спинився, спитали: «Ммм…В
якій ми країні?». Він з гордістю відповів, що ми в Україні. До кордону з Молдовою було 15 км, і довелося півдня стопити поміж кукурудзяних полів та горіхових дерев.
 |
| На узбіччі неподалік кордону |
2.
Другий спосіб – ніякого автостопу, все
культурно, бо зима між новим роком та різдвом холодна, а бас.ком.юей запевняє, що є такий класний автобус
Трускавець-Кишинів, і він проїжджає Коломию об 11 вечора, тож о 9 ми приходимо
на коломийську автостанцію. Нє, каже нам жіночка, автобус, напевно,є , але на
автостанцію не заїздить, по об’їзній їде, а точніше вам сказати ніц не можу. Ну
гаразд, ми все продумали, у нас є запасний варіант, цей автобус проїздить
Чернівці, і там він точно має спинятися, а крім того є чудовий дизель з Коломиї
до Чернівців, і десь коло 23 години нас зустрічають сердиті чернівецькі
мешканці і холодні вулиці. Але автостанція – в протилежному кінці міста, прямо
вулицею Головною до номеру 219. Тож ми беремо таксі (що робимо тільки в
крайньому випадку). Автовокзал – тихий, порожній і зачинений. Обходимо кілька
разів довкола, торкаємося усіх дверей, б’ємося головами і усі низькі вікна… «Тут
вже не буде ніякого автобуса до ранку, окрім київського», - каже охоронець. Він
живе навпроти автовокзалу, побував скрізь по світу і вважає Чернівці –
найліпшим містом у ньому, у світі. І аж тут надходить Порятунок і Мудрість –
довга сива борода, а з неї – спокійний чоловік відкриває покров таїни: автобус
є, але він не заїжджає на автостанцію (де ми це чули?…), а спиняється перед
залізничним. Ви побачите, він там один, такий гарний великий автобус. Ситуація
вже страшенно інтригуюча, і ми вертаємося пішки повз усі 219 номерів вулиці
Головної та ще Гагаріна до залізничного вокзалу. Я вірю цьому чудесному
ресурсові, bus.com.ua, що автобус до Чернівців приїде о пів на другу ночі. Супер,
в нас ще є майже година, а коло вокзалу не бракує цілодобових барів «у
петровича» та крамничок, де за дві гривні гарна сонна дівчина опустить пакетик
чаю в стаканчик з водою. Тепер увага, момент кульмінації: спокійно допиваємо
чай, думаємо, де потусити ще ці півгодини до автобуса, виходимо надвір – і о
небеса! Він – просто перед вокзалом, сірий, великий, справді гарний, але чому
так рано?! Біжіть, біжіть, він вже зара від’їде, - каже нам ще один речник істини, також таксист. Ми заскакуємо до середини, водій каже 130 грн, двері зачиняються … Перша година ночі. Важливо
– в жодному разі не питати про розклад і не дивуватися.
3.
А третій
спосіб – відносно спокійний. Приїжджайте у село Цекинівка Вінницьккої області.
Тут берег Дністра, а через нього – ходить паром. Коштує дешево, і привезе вас у
молдовське місто Сорока. Тут є фортеця, циганські квартали, пляж та стічні
води, а головне – дорога далі, у глибоку Молдову. В яку в жодному разі не можна
їхати взимку.
 |
| Паром |
4.
Ще є Одеса, і зрозуміло, що звідти можна
автобусом, потягом чи стопом приїхати у південну Молдову. Шкода, я ще не випробовувала
цієї дороги і боюсь, не доведеться. Богдан сказав – ніколи більше. З іншого
боку, після першої поїздки ми обіцяли собі, що вона - остання.
Після другої – пообіцяли собі це ще раз…
Можна не полюбити Молдову, чому б і ні, це ж вам не Грузія, але свої спогади про неї не можна не полюбити. Так що я збираюся далі розповісти про Кишинів і сільську Молдову.
