ТОП-5 місць у Грузії, де добре провести ніч у наметі

Переглянути ТОП-5 місць у Грузії, де добре провести ніч у наметі на карті більшого розміру

1.  
 МЦХЕТА (вимовляючи, не пом’якшуйте Х в жодному разі) – ніч на святих мощах

Це стара столиця Грузії, не можна ступити й кроку, щоб не наштовхнутися на щось, що охороняється ЮНЕСКО.  І довкола на пагорбах, куди не глянеш  – все спадщина ЮНЕСКО, страшно прибити комара, бо він теж, може, охороняється. Коротше, гарна Мцхета церквами тисячолітніми, але це не вікіпедія, так що я не спинятимусь на деталях. Що важливо: капличка святої Варвари. Як її знайти, якщо немає мапи? Прийти у скляний інформаційний центр навпроти храму Свєтіцховелі. Нам саме в центрі й порадили розкласти намет коло Св.Варвари. Ще є другий варіант – на березі Кури. Або Арагві. Це дві річки, і саме коло Мцхети вони зливаються. Брудні, звісно, але широкі і спокійні. Тут теж не без сакрального – просто на березі щось старезне базилікальне, але було зачинене, так що я просто через паркан зробила кілька фотографій. Так от, берег котроїсь із річок каменистий і трохи брудний, і поруч там всілякі стройки строяться чи євроремонти робляться, атмосфера неспокійна. Так що ліпше до Варвари. Хвилин 10-15 від центру, підйом вулицею вгору. Капличка знаходиться, може, на найвищий точці міста. Це такий пагорб, з одного його боку якась рембаза (там є вода і туалет), з двох боків живуть люди, а з четвертого – цвинтар. Тут ще така деталь: єдине рівне місце кало каплички – на старих могильних плитах. Під ними можуть бути тільки найсвятіші отці, бо ж так близько від церкви. Трохи муляють спину, але загалом з пагорба прекрасний вид на монастир Джварі на протилежній горі. Найідилічніше, певно, місце з усіх.

Мцхету не всю поремонтували, лишили живі руїни

Щось страшенно старе на березі

Біля каплиці Св.Варвари

Вид з намета на Мцхету. Парканчик захищає найшанованіші могили

1.       СТЕПАНЦМІНДА – ліс Васілія.

Васілій знайомиться з усіма людьми з рюкзаками. Казбеґі (тобто тепер місто називається Степанцмінда), це перше грузинське місто на шляху з Росії, 15 км від кордону. Васілій має білу Ніву, і пропонує спинитися в його хостелі, але не наполягає. Тож ми сказали йому, що дєнєг нєт, а намет є, а він на то порадив піти у щось типу «мой лєс». Насправді це схоже на лісопарк, кілька десятків дубів на північного краю міста. Зранку звідти видно Казбєґі, щоб описати цей 5-тисячник, у мене слов нєт. Є фотка, ну вона самі розумієте, яка. Як і моя камера.

Приємний момент -  крижаний струмок з льодовика Казбєґі втікає з пасовиська у ліс Васілія. Неприємний момент – туалет посеред лісопарку.

Васілій, до речі, ще радитиме піднятися з ним на гору, де церква. Туди ходять усі туристи та паломники. Але якраз у цьому випадку не треба нехтувати порадою. Їхати машиною на гору, звісно, тупо, бо піший підйом займає десь півтори години. Але я вже дорогою назад зрозуміла, як класно, що до тієї церкви на горі ми піднімалися в перший день у Грузії. По-перше, ще море сил і часу. По-друге, потім вже всі грузинські церкви будуть менш важливі за рибну консерву. В нас не був паломницький тур, і навмисне в жодну церкву ми не ходили, але в Грузії оминути їх неможливо. 

Казбегі-Казбек

1.       СІГНАГІ - на дитячому майданчику

Сігнагі – це одна з перлин туріндустрії часів Саакашвілі. Так само як і Мцхета, Местія, Кварелі та інші міста – відреставровано до лакованого стану. Все таке красіве і правильно етнічне. Дуже традиційне і охайне. Цукерочка. Ця реставрація десь просто кітчева, а місцями вбивча для міста. Джентрифікація. Попри це, Сігнагі –неймовірне місце в Грузії і маст візіт суто через географію. Це колишня фортеця на високому пагорбі із крутим схилом… над Алазанською долиною. Описати, як виглядає з міста долина я не можу. Знову – слов нєт.  Єдине можу сказати – спершу мені здалося, що там море. Така вона синя і безкрайня. Нам пропонували в Сігнагі найдешевший у Грузії хостел – за 10 ларі (50 грн), але ми пішли за місто у великий закинутий парк на дитячий майданчик. Все там було класно, каруселі, дітей не було, але були кіпариси. Там я дізналася, що кажани люблять селитися в кронах кіпаристів. Птиці смерті. 

вид на Алазанську долину

той майданчик

дуже красіво все

Чомусь справа до ремонту ринку в центрі Сігнагі не дійшла. странно

 1.       БОРЖОМІ – навпроти бару під чортовим колесом

Тут, за грузинською традицією, треба пройти два кілометри (насправді більше) за місто, піднятися вгору (здається, можна піднятися й канатною дорогою з парку Мінеральні води) до чортового колеса. Там є така чудесна галявина просто навпроти бару- ресторану. Ми питали там, де ліпше розкласти намет, і нам порадили просто навпроти, бо «тут караул» (охорона). А взагалі там ліс довкола такий точно, як карпатський мішаний, так що можна й де завгодно. Головне – піднятися на пагорб, бо якщо йти містом вздовж річки, буде тільки гірке розчарування.  Там якісь пилорами нескінченні.

Хоча в Боржомі є гарне місце – туристичний центр, але не просто центр інформації, а більше схоже на туристичний «пріют»,  як казали радянські туристи (назвати його притулок?). Ми лишали рюкзаки просто в офісі чи то приймальному кабінеті, де розповідають усі таємниці гірських походів Боржомщиною. «Пріют» розташований теж трохи за містом, хоча від центру Боржомі йти не більш як півгодини.  Можна розкладати намет хоч коло будинку, але нам якось так плутано пояснювала привітна дівчинка, що на цьому березі річки – заповідник, тому треба платити, а на протилежному – вже посполита територія, і там можна робити що хочеш. Власне, ми й зіткнулися на тому пагорбі, де ночували, з наслідками цього «що хочеш». Довелося трохи поприбирати сміття, розчистити територію. Це чи не найбільше дратує в грузинах – коли ти викидаєш сміття з вікна машини, це досі вважається крутим. Але про це десь потім.

В Боржомі передбачувано гарно і непередбачувано бідно. Але від того не менш гарно

1.       БАТУМІ-КОБУЛЕТІ - пляж

Аджарська столиця – це столиця тупого кітчу. Я не знаю, чи то турецькі мільйонери власники цих огидних палаців із позолоченими, чи грузини. В Батумі я би хотіла потрапити ще якось найдовше. Серед усіх грузинський міст тут найвиразніше помітний розмах бабла і страшна убогість. Бо від тих палаців коло моря до прогнилих фанерних хатинок – менш як десять хвилин йти.

Але в Батумі ми ночували на пляжі, не розкладаючи намет, у спальниках на цих пластикових білих шезлонгах, і ніхто не прийшов і не прогнав.  Це здивувало, бо враження від міста – прінєпріятнєйшеє.

Батумі - найцікавіше, напевно, місто  в Грузії

главноє, щоб ярко і бросалось в глаза 

Теж Батумі

екстрОсенс тут приймає

В Кобулеті взагалі пляж більший за містечко, щоб же всім місця вистачило посмажити дупи. Намет тут можна розкладати на пляжі, ніхто й слова не скаже. Тут і цигани є, їх також не виганяють. Зранку до нас прийшов хлопець, розпитував, хто ми і звідки. Виявилося, що від вчився у Харкові (ну звісно, украина, брат), а потім сказав нам трохи почекати (ми саме збирали намет). Повернувся із дволітровою пляшкою замороженої  води – а це ж найбільше, що можна для нас зробити було! Він не хотів, аби ми слухали його довгі історії, не переконував ні в чому. Просто приніс води. Ми були вдячні безмірно.

пляж Кобулеті

цигани на пляжі 

тут була карусель?

дім

Інші дописи про Грузію:

Вивіски хенд-мейд наїв-стайл 

Стежка Піросмані, проспект Маяковського

Паломництво до міста Маяковського

"Отдыхай!" - про одну особливість грузинської ментальності

Верхня Сванеті: люблю / не люблю

Росією з України до Грузії: ночі в наметі попри трасу

Грузія: стежка Піросмані, проспект Маяковського

Їхати без чіткої мети, просто, заради дороги, не мати планів, радіти містам і селам, в яких опиняєшся випадково, - в цьому є страшне задоволення. Для різноманіття можна ходити людськими слідами. Cлідами тих, хто надихає. В незнайомих країнах це часом найкращий орієнтир і ліки від дезорієнтації на місцевості. Подорож набуває інтелектуального присмаку, інколи навіть глибини. 

Їдучи в Грузію, можна

прочитати у Маяковського: "Первый дом, воспоминаемый отчетливо. Два этажа. Верхний - наш. Нижний - винный заводик. Раз в году - арбы винограда. Давили. Я ел. Они пили. Все это территория стариннейшей грузинской крепости под Багдадами"
Пригадати про Ніко Піросмані: народився в селі Мірзаані.

Одразу - неперевершений квест. Мапи брешуть, переклади помиляються. Багдаді чи Багдаті? Чи Багдад? ("Куда едете? Багдад? Там же опасно!") Не можна не згадати Міміно з його Телаві - Тель-Авівом. На мапі Грузії - по два Багдаті і так само по два Мірзаані. Обидва Багдаті - недалеко від  Кутаїсі. Виноградники є і там, і там. Між двома Мірзаані - два десятки кілометрів. Обидва - в Кахеті, коло міста з неймовірною назвою Дедоплісцкаро. Два кроки від Алазанської долини - краю вина та стомлених жінок. 

На ті, що потрібні, Багдаді та Мірзаані натрапляємо лише завдяки минулому. Радянські музеї як художника, так і поета, збудовані з думкою про вічність: якомога сіріші, щоб зберегти подібність до саркофагів. Ніхто з місцевих, може, й не бачив жодної картини Піросмані, не читав Маяковського нічого більше за "Что такое хорошо", але музеї стоять і пам'ять триває. тому нас підвозили у правильному напрямку. 
Спершу - до Ніко Піросманашвілі. 

Стежка

За Мірзаані на мапі закінчуються будь-які дороги, далі - Ширакський степ зі зміями. Найближче місто Дедоплісцкаро для українського вуха неминуче розпадається на питальне речення. На Мірзаані звідси ходять маршрутки, але в нас був трохи інший напрямок. 

Ми їхали з Сігнагі. Якщо ви в Кахеті - вас неодмінно змусять приїхати сюди. Це маленьке містечко, мешканців - не більш як дві з половиною тисячі. Ми не збиралися до Сігнагі, але опинилися там волею дорожніх патрульних. Вони везли нас із Сагареджо на схід і водій спитав: "Воровской музика любиш?" (звісно, він питав не мене, а мого супутника; в Грузії з жінками не церемоняться і їх думкою зайвий раз не цікавляться). Музика починає грати, перекрикуючи її полісмен радить нам Сігнагі , мовляв, ми собі не пробачимо, якщо не поїдемо, і все одно їм також туди, довезуть із радістю. 

Сігнагі справді сяє старовиною, нова бруківка, інформаційний туристичний центр виблискує та конкурує з поліцейським відділком навпроти. Здається, це єдине майже повністю реставроване містечко із запланованих, має бездоганний вигляд, і на диво приємне для перебування. Майже реставроване - тому, що в центрі ще добудовують готель, "самый хороший и самый дорогой", - так нам повідомили будівельники.  Місто-фортеця  розташоване на високому пагорбі над Алазанською долиною, її можна бачити тут такою, як ніде більше.  Жодного пафосуі надмірності - нам навіть пропонували гестхауз по 15 ларі, це рекорд для всієї країни. але ми ночували в наметі у парку, на дитячому майданчику. 

Таке Сігнагі. Мірзаані ж  - маленьке село, бідне, як і вся Кахеті, як і переважно вся Грузія. 

Закономірно, тут найлегший автостоп та найприємніші люди. Таксисти підвозили безкоштовно. Від села до села, по кілька кілометрів, везли газелі з кавунами, жигулі з копицями сіна на дахові та відрами вапна всередині, у селі Тібаані чоловік з круглим животом вимовив одну з ключових грузинських фраз "Отдыхай", і ми півгодини стояли з ним під горіхом, слухаючи сумну розповідь про занепад сільського господарства у Кахеті, і зрештою спітнілий трухдявий пазік із дітьми та жінками у чорному забрав нас прямісінько до Мірзаані .  

У Мірзаані можна блукати годину в пошуках музею серед достиглих слив, зеленого інжиру та гранатів, нерухомих корів та обідньої сільської тиші. вказівники "М" - лише біля автобусної зупинки та безпосередньо під музеєм. 

Хтось казав повертати праворуч, хтось потім ліворуч, і так ми вийшли на цвинтар. Тут знову паслися всюдисущі корови, стара церква відчинена. На пагорбі видніється сірий бункер. Передчуття - то музей. 

Територія його - така, що поміститься ціле наметове містечко фестивалю Артполе в його найліпші часи. Окрум самого бункеру-галереї з картинами Піросмані (11 оригіналів, інше - ксерокси, решта оригіналів у Тбілісі), є також дім, що його Ніко збудував для своєї сестри, кілька адміністративних споруд та скульптура художника на сарні. Сонне місце, нами тут не вельми цікавилися. Були стримані, наче персонал у Луврі, і спокійно робили свою роботу. Лише спитали, звідки ми, і жодної реакції, до якої ми вже звикли: "Украина?! Брат!" 

Розчаровані трішки прохолодним прийомом, пішли шукати емоційної компенсації, тобто вина. Хотіли купити літр. У відповідь на це чоловік з подвіря, де сушилося щось схоже на традиційний хліб "шоті", який не мав би сушитися, розсміявся і повів нас туди, де є вино. Зник за брамою, за хвилину повернувся із повною пляшкою, грошей не брав ("Возьмите так, подарок"), і вже через паркан гукав на прощання: "Дорогой! чтоб ты знал - это саперави!" 

В якості постскриптума - невеличка галерея саморобних наївних вивісок сучасної Грузії, реверанс в бік Піросмані. Вона тут. 

Інші дописи про Грузію:

Вивіски хенд-мейд наїв-стайл 

Паломництво до міста Маяковського

"Отдыхай!" - про одну особливість грузинської ментальності

Верхня Сванеті: люблю / не люблю

Росією з України до Грузії: ночі в наметі попри трасу

ТОП-5 місць у Грузії, де добре переночувати в наметі