одержимість мапою: "Отдыхай!". Про одну ментальну особливість грузинів

Дорога піднімається вгору, тобто на північ, від Зугдіді, столиці муніципалітету Самегрело-Земо Сванеті (тобто Верхня Сванеті), проходить над довгою ущелиною із водою невинного кольору – водосховищем Джварі, далі асфальт повільно просувається усе вище, від села до села, тунелями, вузька смуга темного асфальту, на якій пасуться корови. Корови у Грузії присутні скрізь, вони – метафізична ознака того, що нація у своїй найщирішій сільській сутності не поспішає за видимим прогресом держави.

Я придумую собі свою особисту Грузію. Країну, котрої не існує ніде, окрім мапи та моєї свідомості. Намагаюся бути дуже точною у дотриманні мапи. Ні на крок від неї. З іншого боку, моя персональна мапа Грузії спотворює ту, реальну, яка існує надрукована чи в пікселях. Так, як на фізичних мапах колір стає темнішим коричневим в міру набору висоти, так і на моїй особистій мапі є градація кольорів.

Найяскравіші ділянки – ті, про які лишилося найбільше спогадів, де ми проїхали, спинилися, переночували, побалакали з людьми, потрапили в халепу, раділи життю. Казбегі, Ананурі, Мцхета, загалом Кахеті, Тбілісі, Боржомі та гори навколо Кутаїсі, Аджарія, ну і Сванеті, звісно. Найблідіші – ті, куди ми не потрапили, і тепер лише уявляємо. Пульсують червоним Південна Осетія та Абхазія - заборонені і недосяжні в рамках нашого обережного досить маршруту.

Мапа Грузії є досить віртуальною і зараз. Традиційно, її контури зображуєть із Південною Осетією та Абхазією, без них це ніби й не Грузія, але доступ на ці землі просто закритий для мирних грузинів. Із вигризеною Осетією та відламаною Абхазією це буде зовсім інша країна.

На моїй мапі Грузії безліч темних плям, я не заповнюю ці території навіть фантазіями, бо цікавіше фантазувати про те, що бачив. Тому я уявляю свою персональну Грузію. І мої маріонеткові грузини не поспішають. Це їхня невід’ємна ментальна риса. Докази?

Докази:

1. Тонка смуга темного асфальту пнеться вгору, поміж ущелиною, заповненою водою невинного кольору – Джварським водосховищем, та крутою стіною лісу. Від села до села, крізь тонелі, долаючи неминучі перешкоди на дорозі – корів. Якщо ті переходять шлях у кількості більше трьох осіб, авта спиняються. Навіть рідко який водій вдається до такого очевидного в Україні способі налякати тварину, як сигнал. Але корови рідко переходять дорогу. Зазвичай вони плетуться вздовж її посередині. Вони не жують жуйку, тому що не їдять. Водії, отже, чекають, об’їжджають, геть не нервуючись. Не поспішаючи.

2. Сакральна фраза-пропозиція, її можна почути у крамничці коло траси, на сільській дорозі, скрізь, де ти крокуєш з рюкзаком чи без нього. Найчастіше право вимовляти цю фразу належить чоловікам старшого віку, але якщо таких немає в колі зору, жінки теж можуть собі дозволити це проказати. «Отдыхай!», - вас запрошують в тінь горіха чи абрикосу, на дерев’яну колоду, на лаву, за пластиковий столик у придорожній продуктовій крамничці, просто за стіл господарі, в яких ви прийшли купувати вино.

Отож, чоловіки Грузії перечікують сонячний полудень майже так само стоїчно і незворушно, як численні випадкові персонажі есеїв Анджея Стасюка, дерева проростають крізь паркани, а кавуни - крізь землю, за літом приходить осінь , за весною - літо, природні цикли тривають, каруселі зупиняються в очікуванні.