Зраджені та небайдужі. Що думають люди в Луганській області.

"Девочки, вы из какого лагеря?" -

"...ну, я из Гагаринца, а я из Орленка", - хотілося щось таке ляпнути, але казали про нейтралітет, незалежне дослідження і плели байки про донецькі-харківські інтернет-видання. 

Так 9 березня ми прогулялися вулицями Сєверодонецька і поставили людям  зумисно абстрактне питання. Це як та гра - відгадати казочку, якої насправді немає, і її придумує по ходу питань відгадуючий, в мєру распущенності. Как вы относитесь к тому, что происходит в стране? - запитали ми і сфотографували тих, хто не втік одразу. Я трохи попрактикувала призабуту російську. Виходило незле, хоча спершу в моєму "независимый" виникала "л" замість "в".

На площі Леніна саме закінчився мітинг на підтримку "стабільності", і вітер носив по асфальту пакет партії регіонів.На стінах - листівки із закликом збиратися вирішувати долю міста. На кожному перехресті можна було зустріти групку людей, занурених в довколаполітичну  дискусію. Неравнодушних - нет, як сказала нам одна активістка. А потім передзвонювала і просила не публікувати те, що вона казала про "этих, накачанных наркотиками на майдане". Я пообіцяла.

Лишається додати, що іменами мало хто ділився, але фотографувати дозволяли. 

В моей голове может быть все путанно сей час. Ситуация с Россией, конечно, очень болезненная. В любом случае я не поддерживаю российскую сторону и то, что происходи в Крыму. Ребята, которые там, наверное не до конца понимают, к чему может привести такая поддержка Российской Федерации. Я думаю, Россия неправильно себя ведет во многом и доводит до такой ситуации в Украине, пользуясь своим влиянием. Надеюсь, сокро это влияние ослабнет.

 Что касается Майдана, я считаю, что произошел государственный переворот. Так называемая Революция, которая попрала все законы и растоптала Конституцию. Все, что там делается – незаконно. Видели там митинг? Естественно, никто поддержать происшедшее не может. И то беззаконие, которое там творили, на майдане, под действием радикальных сил, которые там стояли с дубинками, цепями, баграми, со смесью Молотова. Это беззаконие повлекло за собой другие беззакония, которые мы сейчас видим: вот Крым собирается отделиться, и наши регионы тоже бунтуют. Хотя лично я против отделения. Этим беззакониям не будет конца – все потому, что там все нелегитимно. Надо вернуться к 21 февраля, когда оппозиция и наш президент подписали соглашение. Нужно вернуться к этому мирному решению вопроса и начать все с начала. Решаться все вопросы могут только мирными, законными выборами. Самая главная наша ошибка в том, что мы –  не мы, а они – президента просто скинули. Где это видано, что президента просто сталкивают? Вот американцы, хоть и на стороне майдана, такого представить себе не могут, чтоб президента просто столкнули. Потому, что там демократия, настоящая цивилизация. А мы свою цивилизацию похоронили 22 февраля. 

Я думаю, что Крым мы не отдадим и все будет хорошо. Я за единую Украину. Мы построим хорошее будущее для детей и внуков – если все будут все правильно делать по крайней мере в границах своей семьи. 

 Если не принимать во внимание жертвы, то есть если смотреть с хорошей стороны на события последних месяцев, то сейчас рождается гражданское общество. Рождается не только из тех людей, которые были на Майдане, но в голове у каждого. Майдан – это не определенная площадь, он в голове у каждого. И если мы чувствуем свою причастность к этому процессу, то мы стараемся жить правильно, за что стояли люди на Майдане. 

(Не погодилась на фото)

Что могу сказать о стране? Я не смотрела последнюю сводку новостей, но в общем я бы как украинка хотела, чтоб Украина осталась с Крымом…

Мы по-своему думаем, создаем свою организацию... Мы склоняемся ближе к России. 

Вы ничего не решите! Без вас решат! - кричала вона, тікаючи.

Ну конечно, негативно, отношусь, потому что любой разброд – это и для бизнеса очень плохо, и для простых людей зарплаты ниже. Что касается Крыма, то с наших каналов получить достоверную информацию сложно. Я думаю, там происходит то же, что и тут. Нет там ни беспорядков, ничего. Возможно, вокруг баз что-то и происходит. Паника, которая здесь распространилась, из-за того, что по телевизору показывали: Майдан, стрельбу. Народ, естественно, испугался. Первую неделю действительно боялись из дому выходить по вечерам, но потом поняли, что по телевизору – одно, а в реальности совсем другое. Народ начал успокаиваться. 

Неравнодушно. Безразличных нет. К Майдану относимся очень отрицательно. В убийствах виновата оппозиция. Так как ни одна революция без жертв ни обходится, и это должно было случиться. Могло быть намного больше жертв, ведь очень много провокаторов. Считаю, что неправильно, что еще не заключили с ЕС ни одного соглашения, а на майдан, как на экскурсию ,ходили представители всех стран. Я считаю, что они вмешивались незаконно. Россия вела себя правильно, сдержанно. А информацию на каналах показывали однобоко. Нагнетают обстановку среди людей. Они думают, что люди ничего не видят и не разбираются.

Мы хотим федерализации. Почему все, кто приезжает с запада Украины, удивляются, почему мы так плохо живем? Мы дышим химией, наши шахтеры погибают, а они живут одним искусством, они делают дудочки, вышиванки, считают себя культурной нацией. Почему представители Майдана считают, что их митинг мирный, а люди, которые высказывают свое мнение – это сепаратизм и противоречит закону? Почему наш восток унижают, и крымчан тоже? Нас это возмущает, не думайте, что мы ничего не понимаем. Нас просто не показывают, как других, по сто раз в день. А наше мнение вообще не спрашивают.

Я против объединения с Россией, я за целую страну, но за смену власти. 

В стране творится безумие. Я имею ввиду население Востока и Крыма. Возможно, люди дезыинформированы, возможно, они имеют  свои мысли по поводу Российской Федерации, когда выступают на ее стороне. Но они многих вещей, я считаю, не понимают. Они кричат: фашисты, бендеровцы, майдановцы, и прочее. По поводу этих возгласов я могу сказать, что они глупы. Возможно, люди просто не ездили в те края, не общались с теми людьми. Я сам из Ровенской области, каждое лето я с удовольствием я провожу там время, и мне ни разу не сказали, что я с Донбасса, неправильный и прочее. Я считаю Украину единой целостной державой. Нам нужно в любое время оставаться вместе, быть одним народом, одной нацией. 

соцмісто і палаццо культуро в Кривому Розі

"Ну шо ж ти робиш! Хіба ж так можна?" - чоловік переходив дорогу і зауважив, що я фотографую меморіал. Посміявся, додав, що жартує - але цей жарт я чую вже не вперше. В різних містах, щойно місцеві помічають тебе з фотоапаратом навпроти старого занедбаного кінотеатру чи заводу, реагують отак. Хіба ж так можна? Хіба ж можна знехтувати новим ТЦ Plazma по сусідству з маком на користь старого порожнього і - чесно - доволі депресивного району? 

Кривий Ріг цікавий. Його сучасність паразитує на його історії. Кількість рекламних банерів на будівлях в "ділових центрах" не просто ріже очі - ріже глибше. Дратуєшся такій кількості візуального сміття і легко уявляєш ностальгію за соціалістичним минулим. Воно проявляється у соцмісті - тут порожні фасади, але й вулиці також порожні. 

Для пішохода кривий Ріг неможливий. Щойно набираєш швидкість - потрапляєш в проміжну зону між міськими районами. Тут - дачні ділянки, проммислові території, сіра зона, яку мусиш проїздити маршруткою. Коштує 3 грн. Дороги доволі широкі - так і треба для промислового міста - але зараз зайняті величезною кількістю машин. Пересуватися вздовж них не надто приємно, і важко уявити режим виживання велосипедистів (велосипедні організації тут таки є).

"Скоро ми будемо милуватися ландшафтами на мапах" - сказав якось Василь Карпюк і для цього міста цілком слушно. Мапа Центральноміського району - де доволі густа сітка нерівних вуличок, річка і парк. Але як опиняєшся на місці - не впізнати територію. Те, що в уяві мало б бути приємною для прогулянки територією опиняється якимось транспортним кільцем в облозі машин та хаосом маршруток і брудним каналом.

Але я не мала наміру бачити в кривому Розі щось на кшталт клумби з мільйоном чорнобривців і музичних фонтанів, тому розчарована абсолютно не була. Саме те, що я побачила, мене й цікавило. 

Тут кілька фотографій з прогулянки Кривим Рогом.

Меморіал у районі Соцмісто

Проспект Металургів, одна з центральних вулиць у районі Дзержинський

Так, Ленін. Перед палацом культури.

Палац культури на проспекті Металургів

Стадіон на проспекті Металургів

Забудова проспекту Металургів

Музей революції: ідеш вулицею Постишева, звертаєш на Косіора, виходиш раптом до парку Богдана Хмельницького. На вулицях - майже ніого.

Житлові будинки в районі Соцмісто: 

Палац культури в районі Соцмісто

Навпроти палацу

Євробатон, вибачте, не стрималася:)

В Центральноміському районі.
Дійсно пахне свіжим хлібом, але не з хлібозаводу, а з пекарні в супермаркеті АТБ поруч.

Палац культури "Карачуни"

На проспекті Карла Маркса, кінотеатр

Дивіться також:

Сєверодонецьк: прогулянка соцмістом на далекому сході України

98 нотаток до путівника соцмістом Сєвєродонєцк

Сєверодонецьк: прогулянка соцмістом на далекому сході України

Попередній психологічний тест:  якщо Ви вважаєте, що Сєверодонецьк - найкраще місто в області, навіть Луганськ пасе задніх,  Вам ліпше не читати цей пост. Якщо для Вас світло-музичний фонтан є символом продовження ясної епохи до 91-го, і ви думаєте, ще трохи, ми посадимо троянди на Гвардійському проспекті, і тоді точно всі будуть щасливі - так само не читайте наступні рядки. Якщо Вас цікавить адекватний текст без кітчу та лицемірства, прошу до читання.

Цю статтю на сайті TEXTY.org.ua з назвою "Перемога гаражів. Естетика індустріальних міст" опублікували, це трохи змінило її загальний настрій. Тут розміщую її так, як було в моєму  оригіналі...А фотки де, ви запитаєте? а фотки загубилися, а ті, що є, були сто разів оплакані в коментарях до цього посту, але люблю їх ще більше тепер.

Вислів «старе місто» став або назвою пива, або туристичною декорацією. Паломництво до історичного центру європейського міста  ми сприймаємо  часом  так само, як фото на тлі пам’ятника, - моветон. Але що ми знаємо про історичні центри міст «далекого сходу» України? Думаю, для багатьох це - найбіліші плями. Тому пропоную віртуальніу прогулянку  історичним центром  міста Сєверодонецьк  Луганської області.

Три  випадкові факти

1.       Існує з 1934 року завдяки хімічному колись гіганту «Азот». Це споріднює місто з Рівним, Черкасами, Нєвінномисском на Кубані та Руставі в Грузії.

2.       Будівництво розпочалося  у 30-х роках, і тому є класичним взірцем ранньорадянської політики містобудування. Так з’явилися, скажімо, Магнітогорськ та Макіївка. Розмах різний, але спільна ідея: соцпоселення при заводі, для заводу, а тепер часто – після і всупереч  заводу. 

3.       Доки довкола нового міста не висадили сосновий ліс, бувало, за одну ніч вулиці засипало піском по вікна. «Жінка у пісках» написана Кобо Абе після відвідування Сєверодонецька в 50-х роках.

Затишне місто для щасливих людей

«Старе місто» Сєверодонецька будувалося в 30-50-ті роки ХХ ст. Поняття старовини тут молодшає. Ми прогуляємося проспектом Леніна – центральною віссю «старих районів», як кажуть місцеві. Вона не випадково поєднує центральну прохідну заводу «Азот» з площею Леніна. Це поширений прийом в соціалістичному будівництві. В тогочасній літературі завод називається «градообразующее предприятие», і якщо ми поглянемо на мапу, побачимо, що і сьогодні територія міста на 110 тис. мешканців приблизно дорівнює заводській площі. Промисловість – один з радянських фетишів. У 30-ті роки виникали навіть напівбожевільні ідеї будувати завод в центрі поселення – обриси заводських труб мали б  структурувати ландшафт, слугувати основним ідеологічним та естетичним орієнтиром.

Ідучи проспектом від заводу, ви неодмінно потрапляєте на площу Леніна, а який стоїть пам’ятник на ній, здогадатися не важко. В ансамблі площі – грандіозний Палац культури хіміків навпроти теперішньої міськради. Функції свої ці будівлі не надто змінили, а існують вони з 50-х. Звісно, йшлося про репрезентацію влади в соцпоселенні – звідси й імперські форми палацу культури.  Соціалізм переміг, і перед архітектурою з 30-х років постала масштабна задача його увічнення: «наші будівлі потребують художнього оформлення, відповідного до величі епохи, безпосередніми учасниками якої ми є»¹.

Як і в будь-якому соціалістичному поселенні, в Сєверодонецьку створили все необхідне для комфортного життя людей. Працювати ходили на завод, для суспільного життя існували палац культури та клуб-кінотеатр, для демонстрацій – площа Леніна, для розваг  – Парк культури та відпочинку з озером Парковим. Люди поступово переїздили з бараків у дво- і триповерхові будинки на вулицях Заводській, Першотравневій, Жовтневій, Партизанській, Танкістів, Енергетиків. Це було логічно та комфортно організоване поселення з житловими, рекреаційними, виробничими зонами та публічним простором. Фізичні об’єкти існують і зараз, але давайте поглянемо, що принесло в старе місто останнє двадцятиліття.

Тут був Ле Корбюзьє: як змінилося соцмісто

Епохальний архітектор Ле Корбюзьє спроектував робітниче селище Пессак коло Бордо у 20-х роках ХХ ст. Він втілив тут всі основні свої ідеї про ідеальну архітектуру: будинки на стовпах, сад замість першого поверхустрічкові горизонтальні вікна, пласкі дахи, вільне планування кімнат. Що зробили мешканці? Вони м’яко втрутилися в модерністський  проект: добудували двоскатні дахи, вкоротили вікна, додали віконниці².  Можливо, це одна з найбільших поразок модерністського будівництва. Я думала про цей випадок, проходячи повз балконні арки, закладені цеглою, та випадкові крамнички на кшталт «1000 дрібниць». Якщо мешканцям некомфортно в певних архітектурних формах – вони неминуче змінять їх.

Змінювали також внутрішній простір кварталів. Ідея кварталу у 30-ті роки передбачала забудову лише по периметру, лишаючи вільним центр для дитячих та фізкультурних майданчиків,  зеленої ділянки, дитсадка чи клубу, а також для складів та інших господарчих будівель. Власне, останні перемогли: тепер весь вільний простір зайнятий гаражами. Окрім автомобільних,  є маленькі гаражі для мотоциклів, є гаражі з вікнами – для курей. Тож саме гаражі тепер формують вигляд пост-соціалістичного подвір’я.

Остання зміна – зміна функції колишнього соціалістичного центру. Життя сучасного Сєверодонецька сконцентроване у так званих «нових районах» - забудова 60-х (відомі хрущовки) та пізніша (9-поверхові блоки з кольоровими балконами). Життя обертається навколо комерції  – торгівля допомогла вижити численним хімікам, лаборантам та вихователькам дитячих садків у 90-ті. Ринки, банки, крамниці, а останніми роками – ще й супермаркети ат ТРЦ притягують людей  у побутових справах та на дозвіллі. Усі «класичні» культурні форми виглядають непристойно пласкими та архаїчними: КВН в Палаці культури Хіміків, покази колективів художньої самодіяльності.

Тож у старих районах сьогодні здебільшого тихо. Лишилися дві основні форми використання території соцміста: багатші люди купують тут квартири (причини: вищі стелі та просторіші, аніж у стандартних хрущовках, кімнати), молодь приходить сюди, наче в парк. Що стосується самого парку – останнє десятиліття він мав стійку кримінальну репутацію і відповідні аксесуари: занедбані дитячі майданчики, іржаві каруселі, самотні громадські туалети. Типова ситуація багатьох постсоціалістичних міст, яка зараз дещо змінюється на краще.

Мені б хотілося бачити, як занедбані споруди на кшталт колишнього театру стають оживають. Як тут з’являються аматорські театральні студії чи стихійно організовується виставковий простір. Або спільними зусиллями ініціюється кіноклуб, де три сезони страшенно холодно і вогко, але глядачі рятуються принесеним чаєм в термосах. Або принаймні тут облаштовується організація захисту бездомних тварин. Зрештою, що абсурдніше – то обнадійливіше.   Щось має початися, не можна ж нескінченно насолоджуватися процесом розпаду. 

Соцміста - житлові масиви у великих містах чи новостворені поселення, котрі будувалися в СРСР протягом 1930-х років. Наприклад, масив ХТЗ (Харків), соцмісто на Дарниці (Київ), 6-те селище в Запоріжжі.

1. Цитую з книжки: Меерович М.Г. и др. Кладбище соцгородов. Градостроительная политика в СССР (1928 - 1932 гг.).
2. Так розповідає Чарльз Дженкс, автор книги “The Language of Post-Modern Architecture”, 1977.

98 нотаток до путівника соцмістом Сєвєродонєцк

Не можу спокійно ходити вулицями даже такого обикновєнного Сєвєродонєцка. Ходила, і придумалося таке. Цифри проставилися якось випадково, але мені сподобалося. 8, а не 98, звісно:)

11.  На логотипі міста обов’язково має бути таке: трансформаторні будки, гаражі для курей та мотоциклів, хрущовки і балкони - пластикові, добудовані, прибудовані, нарослі, як гриби на деревах. І ніякого "ти повернешся знову" і "закохайся у місто". 

.....Я пригадую біль моєї родини - нема балкона. Перший поверх без балкона, "углова квартира", це як верхнє бокове біля туалету. Всі 90-ті мама мріяла про балкон, тато креслив дуже симетричні красиві схемки. Тоді якраз почався бум на ці прибудови до 1-го поверху, наші сусіди такий мали - цегляний і з підвалом для консервації. В когось були ями на подвір"ї, типу "льох", але хто ж його так називав. І кури - в гаражах. 

22.   Розділ «Золоті (інший варіант - червоні) сторінки історіі» має наголошувати, що історія в Сєверодонецьку завмерла в шоці. Історія не може відвести погляд від золотого Леніна, алюмінієвого Леніна,  Франка і Шевченка, фарбованих "під Леніна". До слова, всі вони – на вулиці Леніна.

33. До розділу «Сєверодонецьк сучасний» включити цитату з ювілейного, на честь 70-річчя міста у 2004 році виданого збірника: "И сегодня в городе не прекращается строительство. За последние несколько лет построены такие объекты как: изотермическое хранилище жидкого аммиака СГПП "Объединение Азот", Северодонецкое отделение "Проминвест банка", паталогоанатомический корпус... Свято-Христо-Рождественский Собор."

44. Розділ «Вулиці та площі міста». Поезія в камнє, історія в таблічкє. Індустріалізація і космічна епоха. 

5

65.   Архітектурні пам’ятки:  естетика цвілі та гнилі. Якщо ви не любите поезію Антонича, вам може не сподобатися. Про такі от дерева колись на уроці малювання вчитель казав "нервові", я досі згодна. 

76. Кольори міста: червоний, зелений, жовтий, синій. Відтінки: теракота, охра, зелений мох, цегла після десятиріч дощів. Балкони: соцпобут має бути яскравим. 

87. Запахи міста: під’їзди хрущовок пахнуть котами і котлетами; в дев’ятиповерхівках є ліфти та сміттєпроводи, ними й пахне.

98.Форма міста – паралелепіпед та його грані. Квартали, будинки, перехрестя. Ідеальні фігури.