Молдова: фатальна комбінація. Перетинаємо кордон.

Одного літа ми потрапили на п’ять днів до Молдови, але до Кишинева тоді  не доїхали. Дісталися містечка Крікова  – 15 км не доїжджаючи до столиці (найбільше молдавського вина у нас продається саме цієї марки, принаймні так мені здається). Далі вже не мали часу, здається, в мене були вступні іспити на магістерку. Сьогодні я думаю, ліпше  було їхати до Кишинева замість університету. Але ніколи не знаєш, що краще.

 Я знаю кілька способів потрапити до Молдови. Вони - такі, як ідеальна мандрівка - ніколи не знаєш, де врешті опинишся. І тому маю про них розказати. Бо так приємно все це згадувати...

1.       Потяг Чернівці-Ларґа. 2 вагони. Всередині – дерев’яні лавочки типу в парку.  З Чернівців – близько 21 години або трохи раніше, відходить з 20-го тупика, і це вже символічно. Бо взагалі-то тих Ларґи є дві, молдовська та українська, але ми не побачили жодної, бо це бермудське коло і замкнений трикутник. Молдовську Ларґу якось пропустили. Бо хоча потяг і називається Чернівці-Ларґа, але кінцева станція – Кельменці. І це вже Україна.  Так ми опівночі потрапили в мале село із залізничною станцією, розбили намет десь у болоті коло колії, цілу ніч нам світили прикордонні прожектори, і ми не були певні, в якій країні ми є. Ранок почався порожньою трасою і в першого ж водія, котрий нам спинився, спитали: «Ммм…В якій ми країні?». Він з гордістю відповів, що ми в Україні.  До кордону з Молдовою було 15 км, і довелося півдня стопити поміж кукурудзяних полів та горіхових дерев.

На узбіччі неподалік кордону

2.       Другий спосіб – ніякого автостопу, все культурно, бо зима між новим роком та різдвом холодна, а бас.ком.юей запевняє, що є такий класний автобус Трускавець-Кишинів, і він проїжджає Коломию об 11 вечора, тож о 9 ми приходимо на коломийську автостанцію. Нє, каже нам жіночка, автобус, напевно,є , але на автостанцію не заїздить, по об’їзній їде, а точніше вам сказати ніц не можу. Ну гаразд, ми все продумали, у нас є запасний варіант, цей автобус проїздить Чернівці, і там він точно має спинятися, а крім того є чудовий дизель з Коломиї до Чернівців, і десь коло 23 години нас зустрічають сердиті чернівецькі мешканці і холодні вулиці. Але автостанція – в протилежному кінці міста, прямо вулицею Головною до номеру 219. Тож ми беремо таксі (що робимо тільки в крайньому випадку). Автовокзал – тихий, порожній і зачинений. Обходимо кілька разів довкола, торкаємося усіх дверей, б’ємося головами і усі низькі вікна… «Тут вже не буде ніякого автобуса до ранку, окрім київського», - каже охоронець. Він живе навпроти автовокзалу, побував скрізь по світу і вважає Чернівці – найліпшим містом у ньому, у світі. І аж тут надходить Порятунок і Мудрість – довга сива борода, а з неї – спокійний чоловік відкриває покров таїни: автобус є, але він не заїжджає на автостанцію (де ми це чули?…), а спиняється перед залізничним. Ви побачите, він там один, такий гарний великий автобус. Ситуація вже страшенно інтригуюча, і ми вертаємося пішки повз усі 219 номерів вулиці Головної та ще Гагаріна до залізничного вокзалу. Я вірю цьому чудесному ресурсові, bus.com.ua, що автобус до Чернівців приїде о пів на другу ночі. Супер, в нас ще є майже година, а коло вокзалу не бракує цілодобових барів «у петровича» та крамничок, де за дві гривні гарна сонна дівчина опустить пакетик чаю в стаканчик з водою. Тепер увага, момент кульмінації: спокійно допиваємо чай, думаємо, де потусити ще ці півгодини до автобуса, виходимо надвір – і о небеса! Він – просто перед вокзалом, сірий, великий, справді гарний, але чому так рано?! Біжіть, біжіть, він вже зара від’їде, - каже нам ще один речник істини, також таксист. Ми заскакуємо до середини, водій каже 130 грн, двері зачиняються … Перша година ночі. Важливо – в жодному разі не питати про розклад і не дивуватися.

3.        А третій спосіб – відносно спокійний. Приїжджайте у село Цекинівка Вінницьккої області. Тут берег Дністра, а через нього – ходить паром. Коштує дешево, і привезе вас у молдовське місто Сорока. Тут є фортеця, циганські квартали, пляж та стічні води, а головне – дорога далі, у глибоку Молдову. В яку в жодному разі не можна їхати взимку.   

Паром

4.       Ще є Одеса, і зрозуміло, що звідти можна автобусом, потягом чи стопом приїхати у південну Молдову. Шкода, я ще не випробовувала цієї дороги і боюсь, не доведеться. Богдан сказав – ніколи більше. З іншого боку, після першої поїздки ми обіцяли собі, що вона - остання. Після другої – пообіцяли собі це ще раз…

Можна не полюбити Молдову, чому б і ні, це ж вам не Грузія, але свої спогади про неї не можна не полюбити. Так що я збираюся далі розповісти  про Кишинів і сільську Молдову.  

98 нотаток до путівника соцмістом Сєвєродонєцк

Не можу спокійно ходити вулицями даже такого обикновєнного Сєвєродонєцка. Ходила, і придумалося таке. Цифри проставилися якось випадково, але мені сподобалося. 8, а не 98, звісно:)

11.  На логотипі міста обов’язково має бути таке: трансформаторні будки, гаражі для курей та мотоциклів, хрущовки і балкони - пластикові, добудовані, прибудовані, нарослі, як гриби на деревах. І ніякого "ти повернешся знову" і "закохайся у місто". 

.....Я пригадую біль моєї родини - нема балкона. Перший поверх без балкона, "углова квартира", це як верхнє бокове біля туалету. Всі 90-ті мама мріяла про балкон, тато креслив дуже симетричні красиві схемки. Тоді якраз почався бум на ці прибудови до 1-го поверху, наші сусіди такий мали - цегляний і з підвалом для консервації. В когось були ями на подвір"ї, типу "льох", але хто ж його так називав. І кури - в гаражах. 

22.   Розділ «Золоті (інший варіант - червоні) сторінки історіі» має наголошувати, що історія в Сєверодонецьку завмерла в шоці. Історія не може відвести погляд від золотого Леніна, алюмінієвого Леніна,  Франка і Шевченка, фарбованих "під Леніна". До слова, всі вони – на вулиці Леніна.

33. До розділу «Сєверодонецьк сучасний» включити цитату з ювілейного, на честь 70-річчя міста у 2004 році виданого збірника: "И сегодня в городе не прекращается строительство. За последние несколько лет построены такие объекты как: изотермическое хранилище жидкого аммиака СГПП "Объединение Азот", Северодонецкое отделение "Проминвест банка", паталогоанатомический корпус... Свято-Христо-Рождественский Собор."

44. Розділ «Вулиці та площі міста». Поезія в камнє, історія в таблічкє. Індустріалізація і космічна епоха. 

5

65.   Архітектурні пам’ятки:  естетика цвілі та гнилі. Якщо ви не любите поезію Антонича, вам може не сподобатися. Про такі от дерева колись на уроці малювання вчитель казав "нервові", я досі згодна. 

76. Кольори міста: червоний, зелений, жовтий, синій. Відтінки: теракота, охра, зелений мох, цегла після десятиріч дощів. Балкони: соцпобут має бути яскравим. 

87. Запахи міста: під’їзди хрущовок пахнуть котами і котлетами; в дев’ятиповерхівках є ліфти та сміттєпроводи, ними й пахне.

98.Форма міста – паралелепіпед та його грані. Квартали, будинки, перехрестя. Ідеальні фігури.

Погляд краєм ока на Румунію

Спраглі Європи

Часом думаю про цей потяг до центральної Європи, що сидить в наших душах,серцях і головах. Східняків нестримно тягне до Львова, і фрази про бажання провести новий рік у Львові, я вже не кажу про Різдво, вже стали кліше… Я питаю себе, чи це просто естетичний потяг до гарного – архітектурних ландшафтів, вишуканих запахів сповнених туристами центрів цих центральноєвропейських міст? Чи це потяг до так званого цивілізованого світу, тобто насправді це бажання Європи, а оскільки Центральна Європа лежить (тут багато еротичних метафор) на шляху до Західної, то неминуче мусимо любити її. Адже Західна, дорожча і дальша, часто лишається недосяжною мрією, і доводиться вдовольнятися Центральною. 

Карпатське тіло Румунії

Румунія лежить у Центальній Європі  значно очевидніше, аніж Україна. Але в мене до поїздки туди не виникало цього асоціативного ряду Румунія – центральноєвропейськість. Це тому що ми дуже мало знаємо про Румунію. Козаки не дуже дивилися в той бік. Просто думаємо, що там злидні, як і в Україні, і що несправедливо їх прийняли до ЄС і ще подібні банальності. Але ж дві третини країни займають Карпати!!!Це неймовірна кількість гір, нам неможливо це уявити. Ми так пишаємося своїм відгризеним шматком східних Карпат, і яке етнічне різноманіття, і яка тут природа, і похід на Говерлу за 20 грн., а я собі не можу уявити, скільки всього помістилося в Карпатах румунських. Там одних лише варіацій гуцулів-лемків-бойків має бути три десятки!

Брашов Трансильванський

Одне з великих румунських міст, здається, геть не популярне в Україні, називається Брашов, і знаходиться у Трансильванії. Я потрапила туди на пів осіннього дня, тож розглядала мури, арки (в яких не лише сморід, а часом починається італія і софі лорен вибиває килимки на балконі), хідники...Намагалася побачити щось особливе в цьому так очевидно центральноєвропейському місті. Якому програє будь-яке українське місто, навіть найбільш центральноєвропейське! (якщо забути про сентименти й спогади, а глянути холодним тверезим оком на ті ж мури, хідники та арки).

Я дивлюся на фото площі у старому місті N. Відгадати країну не так просто, не кажучи вже про місто. Всі ці ратуші та бруківки, реставровані бароко та сецесії … Польща? Чехія? Словаччина? Може, Словенія?

Румунія спаде на думку не першою, принаймні українцям. Нам у цій країні хочеться трешу і злиднів, химерних решток тоталітаризму. Циганів, зрештою. Де це все? У Бухаресті чи в Бая-Маре? Чи в містечку Гура-Гоморулуй, ближче до українського кордону?

Попри все, фріки трапляються і у Брашові. Ця римська вовчиця - який бюст стояв тут до неї?Подібність міст поверхова. Занурюючись у деталі, помічаєш стадіон посеред старого імста - виглядає дивно, але разом з тим органічно. Вітрина сувенірної крамниці - Дракула поруч із писанками.Студентки Трансильванського університету, опудала ведмедів. Зітхаю з полегшенням, все в порядку, в цьому місті є не лише "чорна церква" та "найвужча вулиця Європи"! 

Трансильванські овочі

«Румунія...краса, що здається здивованою власним існуванням»

А.Стасюк, "Дорогою на Бабадаг" чи "Фадо"

Так давно хочеться написати про Румунію, бо такою прекрасною вона була в жовтні...Але постійно жертвую час на поточні справи, тож наразі лише фото агро-ринку у місті Брашов 

(у 50-х роках називався Орашул-Сталін, а перед тим - Кронштадт:) у Трансильванії. Ціни - в леях, румунській валюті. Ці гроші нагадують цукеркові обгортки, коли тримаєш їх в кишені.