Киргизія сама винна.
Ми перетнули узбецько-киргизький кордон біля міста Ош у Ферганській долині, розшматаній за часів СРСР на три країни, і тоді це не мало значення. У 2010 році в Оші було неспокійно. Етнічний конфлікт узбеків та киргизів, підігрітий недолугою киргизькою політикою. Були жертви, а столичний Бішкек за горами три дні вдавав, ніби нічого не сталося. Тепер, аби перейти кордон з Узбекистану в Киргизстан (до речі, чому можна казати Киргизія і Туркменія, але не можна - Узбекія, Таджикія?), треба прийти до сходу сонця. Тут переважно жінки, стоять в черзі годинами - усі їдуть до родини на киргизький бік. До нас підходять дівчата, вчаться в медичному у Ташкенті. Розповідаємо про себе, зрештою одна з них питає: "А автостоп - это такой маленький автобус?" Іноземців пропускають без черги, після стареньких, яких пропускають ще перед тими, хто без черги. Киргизи нічого не перевіряють, посміхаються і кажуть: "Тут вам не Узбекістан" - і мій оптимізм просто через край. Ми ж знаємо, що Киргизстан - значно вільніший за сусідні країни. Тут багато партій і кандидатів у президенти, і влада часто змінюється, і критикувати владу не страшно. в Бішкеку працюють
ШТАБ та
Labrys. Мені з відстані України саме Киргизія видавалася найцікавішою з-поміж центральноазійських країн.
Ош-треш
Тільки от в Оші смердить акваріумом і попугаєм. І ще з нас там кілька разів здирали останні гроші.
Від кордону до
Ошу їдемо дешевою маршруткою за 8 сом. Я дивлюся на узбіччя, і там так сумноніяко, але я вірю: от зараз заїдемо в Ош, а там буде такий Самарканд, суцільний східний
базар і каравансарай історій.
Серед розкладок з юпі,
ми шукаємо автовокзал, проходимо повз оголошення: курси корейської, курси
китайської мови, робота в Кореї. ТЦ "ПЕКІН". Знайти автовокзал непросто, обабіч дороги –
дим, сморід і максим. Максим – це напій, схіжий на розбавлений мукалтін, тільки
випитий і виблюваний. Я бачу, як чоловіки п'ють, і думаю, що зможу. Ні. Нє тут то било. Відставляю стаканчик кудись, може, хтось доп'є, ми йдемо далі, співаємо "горіла сомса, палала".
 |
| сомса: тісто, м'ясо, цибуля. Часом просто тісто й цибуля |
Фасад
Китайські халати, майки, светри, піжами, хустки, ще якесь ганчір’я, смердить сомса, мурашник кіосків. І от ми бачимо якусь будівлю з довгим-довгим
темним коридором. І щось мені та будівля нагадує, вона має якісь ознаки
шуканого (в моєму житті цю форму слова використовували лише вчителі-викладачі
математики, вищої математики), так от, шуканого
вокзалу. Будівля має фасад! Це не жарт – інші мають замість фасаду
рекламу чи кіоски. Ми заходимо до приміщення, і одразу – о, щасливці! –
потрапляємо до кімнати-камери схову. Це закопчене, смердюче – звісно –
приміщення, і такий жирний огидний сморід, я кажу: тут наче спалюють китайських
бомжів. У приміщення спрямовани якась витяжка невідомо звідки, можливо, з усіх кіосків з паленою сомсою.
Далі треба шукати їсти. 25 сомів просять у їдалці за
мант-соло, про який кажуть гордо «манти», але він сам-один. Але чай в чайнику, повний чайник. Але цукор закінчився. Далі смердить і димить. Саксаул?
 |
| мант-соло |
Ми шукаємо базар. Він має бути в центрі. Це моя остання надія. Серед хаосу питаємо, де центр. Центр тут, кажуть ошці. Слід було розуміти, що
центру – в нашому розумінні – немає. Всякого непотребу довкола є,
але води нема де купити. Нарешті - базар. Мега-автентика, справжній бардак. Циганка ходить з якимось саксаулом в
ковшичку, обкурює ятки. Купа аптек, і половина з них ветеринарні.
 |
| Ошський базар |
Тут мінеральна вода лише у літрових пляшках. Але в цій країні, в цьому місті ми вперше побачили на вулиці пару, яка цілувалася. Свобода. І люди гарні.
В Оші воші
Ми вирішили валити. В наших мандрівках так буває – раптом відчуваємо, що не хочемо надовше лишатися в цьому місті, селі чи країні. Так було з Тбілісі (даремно, але спека і метушня міста нас перемогла), з
Ушгулі, так було з Киргизстаном. Ми не поїхали до озера Іссик-Куль. Не через перестороги місцевих киргизів та узбеків – мовляв, вони там всі дикі і купу правдивих чи ні історій про те, як грабували, ґвалтували та вбивали тамтешні «дикі». Не поїхали і до Бішкека – хоч як я хотілася подивитися на тамтешні зразки конструктивізму. Я не зробила інтерв'ю зі ШТАБом. Не через дим і сморід, не через те, що маршрутка висадила нас посеред ніщо і водій не став півгодини розказувати, що брат, тут нельзя, тут ничего нет, придет змея, укусит, як робили узбеки і до чого ми звикли.
і ще про гроші
Просто ще перед кордоном, в Узбекистані, киргизький хлопчина, водій фури, розмахував товстезною пачкою грошей з криком: "Деньги нада, да, давайте!". Ми віддали всі узбецькі суми. А вже на півночі Киргизстану водій на лексусі сказав: "Давайте деньги. Бензин". Віддали останні, про що й сказали йому, 90 сомів. А далі порадив піти на маршрутку до казахського кордону. Яка маршрутка, ми віддали всі соми! А водій спокійно: "Ну счастливо!". 90 киргизьких сомів - це до 20 грн, для водія на лексусі - ніщо. Для двох брудних мандрівників, які цієї ночі спали за десять метрів від траси, на стерні якогось поля, - це гроші на автобус до кордону. Але з яким краєвидом!
 |
| вид з узбіччя траси М-39 Бішкек-казахський кордон |
А це гори, оминути їх неможливо, як і перевали на висоті більш як три з половиною тисячі метрів. Вони прекрасні. І в цих білих юртах живуть пастухи. Взимку вони переїздять до нижніх селищ. Тут немає іншої їжі, окрім смердючих баранячих тельбухів і сухого сиру, він називається тут
курт, а в курдів - кешк. Суворе життя суворих горян. Ні слова про романтику.
 |
| курт |
Ще про Центральну Азію:
Мапа всієї мандрівки - https://mapsengine.google.com/map/edit?mid=zgTfu90-_4fM.k4GeWKlAFjv8
Таджикське море
Мінарети, будинки та інші предмети Хіви
Хіва, туристична резервація
Люди на вулицях Хіви
Потяг Бейнеу (KZ) - Кунград (UZ)
Центральна Азія. Від Астрахані до Ганюшкіно: пешком приехали?
