Одна з країн-заручників
переляку «зачем туда? там же опаснооо!», Таджикістан виявився найприємнішим для
пересування. Небезпека узагальнень – того «справжнього» Таджикістану у високих
горах, де, як висловився один молодий таджик, люди багаті, але в них нічого немає, побачити не довелося. Вузький перешийок, на якому розтягнулося
водосховище Кайраккум (або Таджикське море) багатий на фрукти та дивних персонажів,
які готові ними поділитися. Сироїди, екстрасенси, дипломовані народні цілителі та
інші мешканці долини Сир-Дар’ї із радістю пригощають сільськими персиками та
солодким виноградом і турботливо купують квиток на маршрутку до кордону –
переконані, як і всі порядні мешканці будь-якої країни, що в них дуже
небезпечно вештатися узбіччям з наплічником і широко розплющеними очима.
Якщо дивитися на мапу, найлогічнішим здається перетнути
узбецько-таджикський кордон за 40 км на схід від Самарканду, і в’їхати в місто Панджакент. Проте, кордон закритий з причин неконкретних-перманентних прикордонних
конфліктів, які в народній свідомості існують як «там же стріляють!». Тому
можна спробувати такі шляхи: на південь, через Денау або на північний-схід,
через Бекобод (UZ) та
Бустон (TJ). Ми поїхали
останнім. Хоча Бекобод розташований на кордоні, і там проходить траса, чомусь
потрібно їхати сільською дорогою на північ кілька десятків км, і десь коло сіл
Савран і Чанок переходити в Таджикістан.
Чи не всі водії і перехожі від Волгограду до Самарканда
застерігають їхати в Таджикістан, наводять переконливі приклади перестрілок
на кордоні, нам пощастило: таджикська митниця і прикордонники виявилися
привітними і розслабленими, кордон – цілком домашнім. Компанія місцевих
чоловіків та жінок, усім за 60, з продуктами і якимось домашнім крамом повільно
передавала документи і без метушні проходили перед нами в чергу, тобто без
черги. За кордоном існує пристойний обмін валют із доволі непоганим курсом, і
море таксистів. Маршруток немає. Тому можна зрадити мантру «автостоп- попутками-денег
нет» і проїхати за 5 сомонів до Бустона. Звідти - маршруткою до Худжанда,
великого міста, де «цивілізація,
інтернет на кожному кроці, машини кращі, і різні, які хочеш…». Розпитувати про Худжанд в Таджикістані ліпше, називаючи його Лєнінабад.
Водосховище
Кайраккум варте того, аби заради нього перетнути дві пари кордонів: з одного
берега мирне селище, повз яке проходить траса у Ферганську долину Узбекистану,
з другого, далекого – високі гори.
Частина узбережжя «приватизована» місцевими золотозубими підприємцями. З одним із них я мирно жартувала приблизно так:
Частина узбережжя «приватизована» місцевими золотозубими підприємцями. З одним із них я мирно жартувала приблизно так:
- Сколько платить? (розраховуючи, що на
чужій території доведеться грати за чужими правилами, заплативши за місце під
намет: в Таджикистані, так само як і в Узбекистані, захаращені сміттям береги
річок окуповані власниками тапчанів, які орендують родини, котрі приїздять на вихідний зі своїми хлібом, бараниною, кавунами).
- Платить золотом.
- Но у нас нет золотых зубов…
Платити не довелося, цього разу спрацювала міфічна
гостинність, а можливо під час посту таджики більш прихильні для
чужоземців. Ураза або, що більш звично для нашого вуха, Рамазан, вимагає не
їсти протягом дня (що може бути доволі нескладно) та не пити ні краплини води (що
знано важче в такому кліматі) робила таджиків та частину узбеків тихими та
слухняними.
Коло води, на тапчанах, відпочивала родина: дві жінки,
незліченні діти з неперевершеною логікою (А
где ваш дом? - Дом далеко. - А где вы живете? - Сегодня тут. - А это
для чего? – про
наметовий тент, що його ми розкладали. - От
дождя. - Но дождя же сегодня не будет…) та
єдиний дорослий чоловік, що готував баранину
з картоплею. Сам – не їв. Ураза, - поважно пояснювали нам. Жінки мали місячні і
їм було можна вживати їжу. Традиційний одяг: довга, до колін туніка з легкої барвистої
матерії, під неї – штани. Короткі рукави, широкі вирізи. Усміхнені, відкриті та дружні, за п’ять хвилин жіночки вже скаржилися на
те, що всі чоловіки однакові, і варто лиш вдягнути вузькі джинси, і що жінки також
всі однакові, і тому варто лиш вдягнути одні й ті самі капці вдома і на вулицю…
Словом, підтримувати розмову виявилося не важко. 
Корисне:
Кордони
UZ – TJ: міста Бекабод (UZ) та Бустон (TJ);
TJ – UZ:
м. Конібодом (TJ) та
Бешарик (UZ);
Ціни відчутно
дорожчі, аніж в Узбекистані, але пригощання фруктами можуть компенсувати.
Морозиво – 2
сомоні
Сир – 35 сомоні за 1 кг
Диня – 10 сомоні
5 сомоні від
кордону до містечка Бустон.
Більше про Центральну Азію:
https://mapsengine.google.com/map/edit?mid=zgTfu90-_4fM.k4GeWKlAFjv8
Немає коментарів:
Дописати коментар