 |
| Вигляд з мінарета |
 |
| В старій Хіві вкрай рідко трапляються дерева. Самотня шовковиця на подвір'ї створює райський затишок |
Резервація для туристів – так ми стали називати огороджене муром
старе місто-фортецю Хіви. Не цікавлячися жодними подробицями, та й взагалі
фактами про минуле Хіви, намагалися спостерігати життя. Як саме?
Ходили від турбіни до турбіни, на базар по диню (2 тис.
сум), хліб (2 тис. сум), воду (1,5 тис. сум), - у цій країні все має такі
круглі страшні ціни, множимо кількість тисяч на три і отримуємо більш-менш
наближену ціну в гривнях. Маршрутка часом вносить різноманіття – з Ургенча до
Хіви, 30 км, – 1 400 сум. «В этой стране сдачу 100 сум не дают, бери на сдачу что-нибуть, вот спички например
возьми», - казав татаро-узбек
Музафар на базарі в Ургенчі, власник бізнесу та фіктивної дружини у Феодосії,.
Також: їли кавун на
вулиці, навпроти жінка продавала сувеніри. Я зустрілася з нею поглядом, якось
жестом запросила до себе, і вона не відмовилася. І від того що вона так просто
підійшла, взяла шматок кавуна і подякувала, ми ніби стали з нею з одного світу,
ніби ця прірва між нашою іноземністю та її безпросвітною місцевістю зникла на
кілька хвилин. Ми стали просто людьми, вже не туристами, до яких ставляться з
якоюсь поблажливістю, як до іншого типу людей. Турист не потерпає від спраги,
від спеки, від цін, бо турист приїхав витрачати гроші. Ті моменти, коли
відчувалося, що нас сприймають не як туристів, а як мандрівників, - найдорожчі.
Коли, за узбекським звичаєм, нам також відламують шматок узбекського плаского хліба-лепешки,
коли ми п’ємо воду зі шланга для поливання клумб, п’ємо сиру воду, і жодних
діалогів, як було в Самарканді:
-
Ми бачили, що люди п’ють воду з фонтанів і
шлангів на газонах. Тут вся вода питна, так?
-
Так, наші люди п’ють, але я не знаю, як для вас,
туристів…
Отже, Хіва – резервація для туристів. Як і в будь-якій резервації,
є можливість побувати в столиці ханства Хорезм, купити магнітів, сказати «вау»
кільком мінаретам, в тому числі й недобудованому, який мав би бути найвищий,
але красива легенда оповідає про вбитого будівничого. Поза стінами старого
міста, резервації, починається справжня Хіва, вільна від туристів. На базарі
продається смажена риба по 13 тис. сум за кг. В чайхані-кафе посеред базару
штучні квіти, клейонка на столах, кричить телік, безногий чоловік їсть свій
лагман, ми чекаємо на свій (4 тис. сум, але за 2 порції – 7 тис). З чайхани
виходимо на ринок, +40 в тіні, але в порівнянні з приміщенням тут, на базарі, прохолодно і тихо.
 |
| Чайхана на базарі |
 |
| Лагман і пельмен |
 |
| Класичний хорезмський хліб, в інших частинах країни називається "патир", щодо Хіви - не впевнена |
 |
| За допомогою цього декорують хліби |
 |
| Туристичний верблюд Хіви |
Спинилися в готелі, жінка-господиня, дуже гарна, вбрана за
узбекським звичаєм – під сукню обов’язково штани, спершу я думала, чоловік в Москві
на заробітках, але під вечір з’явився, мовчазний, ледве сказав кілька слів, сів
у голові стола, вона поставила йому якісь салати. Європейський стіл зі
стільцями для великої родини, для туристів – тапчан з матами, подушками,
низьким столом. Тут якраз і сиділи ми, пили чай, класичні туристи, де твоя
панама і де твій фотоапарат. Доливаємо молоко з пластикової літрової пляшки,
яку купили в магазині, де не було молока,і
тому продавчиня зі словами «Я сейчас принесу, только что себе кипятила».
Чай з молоком закінчився разом з Каракалпакстаном, у Хіві, столиці Хорезму –
вже просто чорний чай. Коли тобі кажуть: я заварю, часто це означає покласти
пакетик в заварник. «У них там катастрофа екологічна, тому й п’ють чай з
молоком» – вода дуже погана, кажуть про північно-західну частину Узбекистана,
автономну республіку Каракалпакстан, де не стало моря, і про яку Ришард
Капусьцінський написав один з моїх улюблених центральноазійських репортажів. Згадую цю назву, і завжди водночас скоромовку з дитинства, щось на зразок "надо колпак переколпаковать".
 |
| Каракалпакський чай в Кунграді |
Киргизстан: горіла сомса, палала
Фото хівинської резервації
Немає коментарів:
Дописати коментар