Nowa Huta / Нова Гута - село, місто і люди.

Коротка попередня довідка: Нова Гута - найбільша і найсхідніша дільниця Кракова. Збудована у 50-х роках як соціалістичне місто для робітників металургійного заводу  ім. Леніна. Похмуре місце з одноманітною забудовою, небезпечне після заходу сонця. Комуністична екзотика для вибагливого туриста. Лише частина цього є правдою.

Нова Гута мала б виглядати так:

Але Леніна прибрали, лишивши на його місці троянди, і молоді мешканці тепер не знають точно, чи то був Ленін, чи Сталін. Це цікаво з перспективи України, нам здається очевидним, що то був саме Володимир Ілліч, іменем якого називали дітей. Хоча, необізнаність поляків я може мати свою логіку: роботу над проектом забудови розпочали у 1953 році, і по смерті Сталіна у 1953 цілком могла виникнути ідея пам’ятника.  Зараз Леніна можна побачити на поштівках та картинках-голограмах, де Ленін то зникає, то з’являється, залежно від кута погляду (хочеться додати двозначності, сказавши «точки зору»).

Нова Гута була спроектована як комфортне соціалістичне місто  для працівників металургійного заводу на схід від Кракова, щоб вітер не приносив у старе місто дими та пил. І як противагу романтичному  Кракову. Широкі вулиці та багато зелені – зі стратегічними цілями, звісно: швидка евакуація, пом’якшення ударної хвилі на випадок вибуху і т.д. Троянди не слугували жодним стратегічним цілям, але без них важко уявити справжнє соціалістичне місто. Можливо, вони все ж таки мали стратегічну мету – вигідно виглядали на листівках з краєвидами нових міст для щасливих людей: блакитне небо, нова робітнича забудова, троянди. Партія не переймалася особливо, використовуючи символ, геть чужий комуністичній ідеї. Якби трохи інший клімат – ми могли б мати клумби, засаджені лілеями.

Нову Гуту порівнюють із Сиховом та Магнітогорськом. Навколо неї формується атмосфера понурої комуністичної пам’ятки, монохромної на вигляд, небезпечної на дотик. Це допомагає привертати увагу туристів, які  приїздять сюди на «комуністичні тури». Поляки скаржаться на одноманіття забудови, сірість пейзажу та небезпечні темні вулиці ввечері. Я справді зауважила кілька ознак можливої небезпеки: трохи більше, ніж деінде коротко стрижених молодих чоловіків, недбалі, але войовничі графіті на стінах. Але я також зауважила дітей у тихих подвір’ях і одяг, що сушиться ніби й без нагляду. Зараз все менше людей в Україні вішають одяг на вулицю, особливо у нових районах. Для мене цей кольоровий одяг – не просто шмаття, що гарно виглядає на фото. Це знак, що люди почуваються безпечно. З іншого боку – це наслідок. Наслідок того, що в деяких найстаріших кількаповерхових будинках немає балконів. 

Люди тут не просто вішають білизну на вулицях. Вони поводяться як мешканці сонного центральноукраїнського містечка. П’ють пиво в суботу зранку на лавочках, проводять час за грою в карти, здають порожні пляшки в магазин. З вікон пахне яблучним пирогом , звісно ж, з корицею.

В Новій Гуті дуже багато села. З різних причин. По-перше, для того, аби збудувати нове, можливо, ідеальне, але точно соціалістичне місто, зрівняли з землею декілька сіл. Їхнім мешканцям дали смішні гроші, або вселили в нові блоки чи робітничі готелі. Робітничі готелі були просто бараками з браком місця та гігієни. Вони будувалися на вулицях, які не мали назв. Замість імен – Centrum А-2.

Сюди переселяли ромів, яким саме тоді заборонили мандрівний спосіб життя, а також українців в рамках операції  «Вісла», репатріантів з Німеччини, Франції, Бельгії. Також є дані про 150 греків. Але найбільше було селян, котрі приїхали працювати на заводі. Бабуся моєї знайомої приїхала сюди з Вільно і була страшно невдоволена таким життям, а її дідусь, натомість, із села в Сілезії, і для нього це було «новою надією на краще», як висловилася та дівчина.  Вони тримали у лазничках свиней,  а курей - у коридорах. Висаджували квіти та фруктові дерева на подвір’ях. Здається, затишок на подвір’ях Нової Гути завдячує саме сільській звичці до тісних контактів із сусідами, а не успіхові соціалістичних проектувальників.

Село з Гути досі не зникло. Навіть зараз не обов'язково їхати в автобусний тур довкола Кракова, аби побачити дерев'яну архітектуру 17 ст. Часом почуваєшся як в етнографічному музеї. 

  

Життя Нової Гути має багато сторін. Не всі чоловіки грають в карти, і не всі квіти тут - троянди.