Краків постіндустріальний ІІ

Продовжуючи розповідь про заводи і фабрики.

Як і багато місць, Краків складається з пазлів – містечок, сіл та навіть ідеальних соціалістичних міст, які були цілком самостійними, поки не стали частиною більшого міста . Вони мають свій центр та периферію. Одне з них - Podgórze (не хочеться перекладати як Підгірці) -  було окремим містом трохи більш як сто років тому. Zabłocie (знов не має бажання називати це Заболоттям, хоча воно ним є фактично) - промислова окраїна міста. Коли Краків був фортецею, тому вся промисловість концентрувалося на протилежному березі королівського колись замку.

Тут існувало чимало фабрик, і невдовзі їхні назви мають стати туристичною принадою дільниці. Це задоволення – перелічити їх. Фабрика сіток, меблів, залізних конструкцій  та виробів орнаментальних кутих Йозефа Горецького, фабрика мила Чеслава Шмєховського, скринь - Владислава Янковського, «Wódki Krakowskie», назва якої говорить сама за себе, фабрика сірників «Znicz». Тут навіть виготовляли механізми до парасоль на фабриці «Superior», а також існувало підприємство “Wawel”, у яке я щиро вірила як у кондитерську фабрику (така існує зараз), але була розчарована. Виявилося, йдеться не про солодощі, а про скло.

Пік популярності переживає зараз фабрика Шиндлера, або ж Малопольська фабрика емальованих та бляшаних виробів (зрештою, я не заглядаю у словник зараз, у це сумне провалля, переклад може бути неточним, а точно це буде так: Małopolska Fabryka Naczyń Emaliowanych i Wyrobów Blaszanych «Rekord»). Фабрика виникла у 30-х, а восени  1939 році новим власником став німець Оскар Шиндлер, саме той, хто врятував життя сотням євреїв.  Фабрика стала називатися “Emalia” і потім Спілберг зробив фільм, який я не дивилася досі. Тепер тут є музей місця, власне, фабрики, а також музей сучасного мистецтва MOCAK (Museum of Contemporary Art in Kraków, слідуючи за логікою, мав би бути MOCAIK). Зараз непросто зрозуміти, які з приміщень були фабрикою “Emalia”, а які збудували у 21 ст. за проектом італійця Клаудіо Нарді. Тепер це єдиний комплекс, перша у Польщі такого типу споруда, призначена саме для демонстрації сучасного мистецтва. Зараз тут основна експозиція присвячена спорту. Квиток коштує 5 PLN, і це в три рази дешевше за вхід у музей фабрики Шиндлера.

Навпроти фабрики Шиндлера - кольорове еко-веган кафе для контрасту

Поруч - будинок фабрики телекомунікаційних пристроів Telpod. Один з монументальних зразків архітектури епохи PRL,  вона займала також частину фабрики Шиндлера.

Перша фабрика косметичних виробів Miraculum не має жодної трагічної історії воєнних часів, але у 21 ст. з фабрикою сталися інші цікаві речі. Зараз це сонне місце із жовтими слонами на стінах, згорнутими парасольками та замками на дверях. Кілька років тому тут виникла справжня FABRYKA, тобто на територію прийшли художники, музиканти та інші екзотичні птахи і звірі. Але зараз життя завмерло і було б цікаво дошукатися причин, але, підозрюю, вони досить банальні і пов’язані з грошима. Зрештою, тут час від часу відбуваються одиничні культурні події і лофти тут ще не зробили.

Лофти натомість зробили із старого млина “Ziarno”. Млин збудували у 1919 році, спершу одноповерховим, пізніше добудували ще зо три поверхи. Діяв до 2002 року, а надалі тут здійснили чи не перший у Кракові проект ревіталізації. Власне, ці лофти так і стоять на самоті посеред напівруїн, як-от споруда навпроти. Житло це надійно охороняється від прибульців зараз, а тому єдина можливість побачити, як саме трансформували нутрощі млина, - подивитися на фотографії Павела Судера тут. Він називає себе постіндустріальним фотографом і його знімки мені подобаються.

Це фото, звісно, моє

Трошки про мистецькі інтервенції. Podgórze  має трохи мюралів.  Цю стіну хотіли перетворити на книжкову полицю площею 150 кв. м десяток художників у рамках проекту Strafe Wolnego Czytania. 

Умовна межа між районами Zabłocie та Podgórze проходить по залізничній колії. Під колією – тунель, крізь який проходять туристи від площі Героїв гетто до музею Шиндлера. Перед тунелем – ще один, додатковий. Це робота художника, має назву AUSCHWICWIELICZKA, де Аушвіц (або ж Освєнцім) – концентраційний табір неподалік Кракова, а Вєлічка – копальні солі та соляні печери так само недалеко. Проїзд автобусом до Вєлічки коштує 3 PLN, екскурсія – близько 80 PLN. Сюди неодмінно приїздять ті, хто прагне скористатися всіма туристичними пропозиціями цього міста. Це традиційний битий шлях туриста  у Кракові - «Старе місто-Аушвіц-Вєлічка». Інші об’єкти, будь ласка, проходимо із заплющеними очима. 

Площа Героїв Гетто – колишня автобусна станція і стоянка. Здається, звідси вивозили євреїв у фільмі «Піаніст» Поланьскі у концентраційний табір Płaszów , менш відомий за Аушвіц? Якщо навіть не звідси і не туди, то, здається, цукерку ділили на чотирьох вони на площі, яка зараз називається Героїв гетто. Тому що саме тут, на Podgórzu,  під час війни було гетто. Монумент жертвам чи героям  неможливо сфотографувати. Можливо, саме такою була ідея авторів  (Piotr Lewicki, Kazimierz Łatak) – стільці утворюють геометричну сітку, і відстань між ними здається нескінченною. 

Щоб усе не було так сумно - маленький магазинчик неподалік Fabryky, він так і називається, Sklepik. Це настільки зворушливо, і не можна не думати, що тільки щасливі люди могли таке влаштувати.