Краків І. Закоханим у постіндустріальні простори присвячується,

а також усім, хто шукає інше, альтернативне, нетрадиційне, приховане і ще яке завгодно оригінальне та опозиційне до історичного центру обличчя міста.

Звісно, пошук отакої родзиночки із присмаком небезпеки - це також тренд. Зараз це модний напрям, що розвивається швидше за традиційний туризм пам’яток центру міста. Отже, безглуздо втішати себе думкою, що можна звільнитися від туристичної павутини.

Гадаю, що більшість людей так чи інакше переживали закоханість у центральноєвропейські міста. Неможливо опиратися , адже вони справді гарні. І немало хороших і чесних людей часом казали: «Прага/Краків/Львів/Оломоуц/що-завгодно-ще такі чудові! От тільки там забагато туристів», будучи при цьому самі туристами.

Від цієї дилеми не втекти, але нормальній людині з часом мають набриднути піднесена готика, кольоровий ренесанс чи пишне бароко довкола ринку, запах кави, ковбаси (традиційної рецептури), пива власного виготовлення, романтична бруківка, і інші насолоди для всіх органів чуттів.

Я захоплююся людьми, готовими провести день у заквітчаній орендованій кареті, споглядаючи місто з-поза конячих хвостів. І страшно тішуся невинністю пасажирів історичних трамваїв та цих неймовірно дегенеративних екіпажів «city tours» (англійською, німецькою, французькою мовами, місцевою деколи, і російською часто). Вони не винні, зрештою, хтось має це робити, suum сuique, і нехай шляхи наші не перетинаються.

Зона комфорту (забезпечена туріндустрією) завершується там, де назви вулиць вже не носять імена святих чи ремісничих цехів.  Далі – незручна територія, де трапляються справжні люди і справжні події. Важливо звільнитися від параної, не тікати від слідів туризму, адже це неможливо. У Кракові почали організовувати тури навіть на «далекий схід», у соціалістичне ідеальне місто Нова Гута, що вже казати про ближчі до центру території. Але про Гуту буде окрема розповідь. J

Ця історія про постіндустріальний Краків, бо такою була моя прогулянка із фотоапаратом. І вона переконливо доводить, що такого Кракова, як ми його уявляємо, не існує. У центрі міста – самі лише закинуті фабрики, осиротілі будинки, яким бракує половини стін, ландшафти усіх відтінків червоної цегли.

Броварня Okocim на розі вулиць Lubicz - Strzelecka, 3 хв. від залізничного вокзалу. 

1840 року швабський пивовар Гьотц оселився на королівській землі Кракова і не міг не збудувати броварню. У 1985 році броварня вже багато років не була приватною, а комплекс її споруд був внесений до реєстру пам’яток PRL. Між цими роками пиво Okocim конкурувало тільки з пивом Żywiec. У 2001 році черговий власник броварні, відома фірма Карлсберг, вирішила припинити виробництво пива.  Територію огородили парканом, і крани щодня невтомно працюють з метою нібито «повернути цілий квартал до публічногопростору міста». Будинки історичної цінності, як-от палац Гьотців, відреставрують, створивши житлово-офісний-розважальний центр…

Фабрика Erdal, 20 хв. від залізничного вокзалу. Спеціалізувалася на виробництві паст та кремів для взуття. Частково функціонує і сьогодні, але в не в старих приміщеннях, а за межами міста. Ще в 2007 році існував проект перебудови фабрики та створення тут медичного центру і дорогих квартир. Мешканці сусідніх будинків протестували, пропонуючи натомість музей сучасного мистецтва, аби зберегти  забудову 19 ст.   Пройшло п’ять років, музей зробили на місці фабрики Оскара Шиндлера, відомої завдяки Голівуду та Спілбергові, а за Ердаль  лишилися склади уживаних меблів, кладовища автомобільних крісел, смітники, пейнтбол та нічліг для торгових вагончиків. Можливо, тут ночують і безпритульні. І здається, тут тестують нетрадиційні джерела енергіїJ

Цехи будівництва машин та апаратури, 5 хвилин від фабрики Ердаль на схід.  Існували з 1804 року. Як на мене, чудове поєднання синьо-сірого з коричневим. З ними зараз відбувається приблизно те ж саме, що і з броварнею. Вибрати інший ракурс для фото практично неможливо.

На цьому червона цегла у Кракові не завершується. Але про іншу дільницю, на протилежному від королівського замку березі Вісли, я мушу написати окремо. Там є та сама фабрика Оскара Шиндлера, млини-лофти, пам'ять гетто, літературні мюралі та багато чого ще. А в мене є фото.